АМСТЕРДАМ, НІДЕРЛАНДИ. ПРОЕКТ «РОЗУМНЕ МІСТО»

нидерланды

Проект «Розумне місто» реалізується у столиці Нідерландів вже більше трьох років. За цей час у місті розпочалося багато інноваційних проектів, спрямованих на створення більш сталого та енергоефективного міського господарства. Проект розпочався у 2009 році як програма співпраці між громадською організацією «Двигун інновацій» та мобільного оператора Ліандер у тісному співробітництва під патронатом муніципалітету Амстердама. Нині до проекту залучено більше сімдесяти різноманітних партнерів і Амстердам став відомим у всьому світі як «розумне місто». Ця ідея пройшла від традиційного суспільства знань до цілісної інформаційної громади, в якій взаємодія побудована через співпрацю. Проект підкреслює важливість створення «розумного» міста як процесу залучення, сила якого полягає як у якості, так і у кількості поширеної інформації.

У створенні «розумного міста» Амстердам зосереджується на проблемах збереження енергії та зменшенні викидів СО2. Для цього в рамках проекту протягом років його дії було впроваджено величезну кількість енергозберігаючих проектів, які можна розділити за чотирма напрямами: громадський простір, мобільність, середовище для життя та роботи. Серед проектів у сфері громадський простір, зокрема, «Розумна школа», в рамках якого учні молодших класів вивчають заходи збереження енергії, а школи змагаються між собою в енергоефективності, та «Вуличний клімат», в якому вулиці міста працюють у якості інкубаторів та випробувальних майданчиків для дружніх до клімату інновацій та експериментів. Як приклад проекту у сфері сталої мобільності слід назвати програму, за якою в місті створено мережу пунктів зарядки батарей для електричних двигунів. Спеціальні зарядні станції також надають комплекс послуг для електричних транспортних засобів. В рамках програм сталого житла реалізується найбільший проект «Наша енергія», яким передбачено забезпечення 8000 домогосподарств джерелами відновлювальної енергії, головним чином, вітряними генераторами. Для створення сталого робочого середовища реалізовано велику кількість проектів. У густо населеному Амстердамі дуже поширені внутрішньоміські переміщення. Для забезпечення сталого середовища необхідно зменшити обсяг щоденних поїздок на авто. Перша спроба полягала у створенні робочих місць в районах, де часто виникають дорожні затори, але в силу багатьох чинників вона успіху не мала. Сьогодні успішним є проект створення по всьому місту офісів, які знаходяться у п’ятихвилинній велосипедній доступності від житлових районів, що сприяє зменшенню автомобільного руху.

Протягом перших років реалізації «Розумне місто» ініціювало велику кількість різноманітних інноваційних проектів. Всі вони мають різний масштаб та знаходяться на різних стадіях реалізації, тому важко побачити точно, який вони чинитимуть вплив на довготривалу сталість розвитку міста. Але очевидно, що проект функціонує в якості платформи та створює натхнення для малих і середніх підприємств в пошуках стійких варіантів розвитку, і це саме по собі стає доброю основою для глибоких змін в усвідомленні розвитку міста. Ще одна річ, значення якої неможна применшувати, – проект «Розумне місто» став успішним брендом Амстердама як міста, яке дивиться вперед з розумними ідеями, і він зробив місто між народним прикладом, що надихає інші міста. На даний час для Проекту головне завдання полягає у збереженні цього імпульсу, щоб і надалі розширювати вплив його програм на ефективність використання енергії в місті. За словами Джоса Брінкмана, прес-секретаря Проекту, для «Розумного міста» важлива якнайширша участь городян. Щоб стати ще «розумнішим», місту важливо знайти шляхи та способи, щоб жителі, для яких нові технології не доступні, змогли брати участь і бути включеними в формування розумного міста.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

«Smart House» Білла Гейтса

                          билл

Білл Гейтс ? найзнаменитіша людина в комп’ютерному світі. В 1998 році на березі озера Вашингтон побудував не менш знаменитий «Smart House» («розумний» дім). Групі архітекторів і будівельників в главі з Джеймсом Катлером знадобилось понад сім років, щоб звести в Медіні (США) найбільш технологічний особняк в світі.

Будівля стійка до землетрусів: стіни зроблені зі скла, бетону та каменю. Сталевий дах підтримують стовбури древніх сосен. Для збереження навколишнього ландшафту і заощадження енергії, будинок вбудований в схил одного з мальовничих пагорбів багатого передмістя Сіетла. З вікон, що виходять на озеро, відкривається чудовий краєвид.

Спочатку був побудований будиночок для гостей. Під час будівництва в ньому жив Білл Гейтс. Тут він почав написання своїх книжок «Дорога попереду», «Екологічний будинок», «Будинок майбутнього», «Житло XXI століття» – все це про будинок Гейтса. Будинок буквально начинений електронікою. Комп’ютерний центр управляє електронною системою , яка стежить за тим , щоб у будинку звучала певна музика , підтримувалися задані температура і освітлення , а ” відеостіни ” демонстрували живописні картини і піднімали настрій відвідувачів будинку. Вже на вході гості отримують мікрочіпи – ідентифікатори , які дозволяють комп’ютерній системі скорегувати температуру , світло , музику і відео відповідно до заздалегідь встановленими уподобаннями їх власників . Тому , переміщаючись по будинку , кожен гість чує свої улюблені мелодії і бачить на стінах свої улюблені мальовничі відіокартіни . А звернувшись до одного з численних комп’ютерних терміналів в будинку , він у будь-який момент може вибрати фільм або телепередачу для найближчого екрану або отримати довідкову інформацію.

На думку письменниці Маргарет Талбот : ” Гейтс перевершив всіх: побудував технологічний кокон , який передбачає кожне його бажання і захищає не тільки від небезпек , а й від щасливих випадковостей ” .

Сам же господар ” розумного” будинку каже: “Я не збирався головною характеристикою дома робити першокласну техніку. Мені хотілося , щоб технологія грала певну роль в малому , практичному і придатному для життя особняку . Я виріс на Північному-Заході і , природно , збирався створити атмосферу , схожу на моє дитинство. Нам пощастило з місцем для будинку , і ми постаралися оптимально поєднати споруди з природним ландшафтом ” .

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Історія створення «SMART HOUSE»

1 ст

Розумні дома, як і більшість досягнень сучасної техніки, початково з’явилися на сторінках фантастичних оповідань. Але матеріалізовуватись ідея почала лише у ХХ-му сторіччі після широкого введення електрики у будівлях і розвитку інформаційних технологій.

Перше повідомлення про віддалені прилади контролю можна віднести до розробки Ніколою Теслею дистанційного керування судами та транспортними засобами у 1898 році. Електричні побутові прилади почали з’являтись між 1915 та 1920 рр. І одразу продемонстрували готовність суспілства замінити роботу домашнього персоналу дешевими механічними пристроями. Правда на той час, проблема енергозбереження при використанні нових технологій ще вирішена не була. Тому, певний час, новітні технологій були доступні лише дуже заможним людям.

Ідеї більш розвинені до понять сучасних систем автоматизації будинку були продемонстровані на ярмарках у Чикаго (1934) та Нью-Йорку. У “великому яблуці” трохи пізніше (1964-65), представили плани електрофікованих та автоматизованих приміщень . У решті-решт перший серйозний аналог розумного дому з’явився у 1966 році. Це була експериментальна система домашньої автоматизації – “домашній комп’ютер Эхо IV”. Його винахідник – Джим Сазерленд, інженер компанії Westinghouse Electric. Його технологія була приватним, некомерційним проектом. Перші “дротові будинки” були зведені американськими винахідниками-любителями у 1960-х, але вони були суттєво обмежені можливостями тогочасних технологій.

Уперше термін “розумний будинок” був вигаданий Американською Асоціацією Housebuilders у 1984 році. Із винаходом мікроконтролерів, вартість на електроприлади швидко падала. Ця ж установа зазначила, що таке помешкання відмінне від звичайного своєю здатністю забезпечувати продуктивне та ефективне використання робочого та житлового середовища.

За цим, віддалені інтелектуальні технології керування були прийняті будівельною промисловістю, яка поступово почала вводити їх не лише у бізнесових установах, але і у домашіх помешканнях. Під час активньої домашньо автоматизації 90-х років інформатика та телевізійні системи були поєднані для підтримки інтелектуальних можливостей приміщень. У 1995 році винахідники технологій Java оголосили одним із основних призначень даної технології – “збільшення інтелекту побутових приладів”.

Сьогодні технології дозволяють збирати домашню автоматику покомпонентно: обирати лише ті функції розумного будинку, які дійсно потрібні користувачу. Тепер новітні технології керування приміщенням з’являються щодня. Навіть речі, котрі раніше розглядалися лише як красиві предмети інтер’єру тепер можуть виконувати ряд мультимедійних або побутових функцій.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Системи виклику медперсонала COMMAX

Використання переговорних пристроїв для лікарень і пристроїв виклику медичного персоналу, від компанії COMMAX, дозволяє швидко відреагувати на виклик пацієнта і надати необхідну допомогу.

Сучасні пристрої зв’язку для лікарень від COMMAX – це турбота про Ваших пацієнтів.

Системи виклику медперсоналу COMMAX серія JNS

  • JNS-36Головна станція COMMAX
    – 36 консолей пацієнта
    – включення коридорних лампголовна станція Commax JNS-36
  • JNS-101Консоль пацієнта COMMAX
    – підключення до JNS-36
    – аудіозв’язок
    – підключення кнопки CC-200консоль пацієнта JNS-101
  • CC-200Кнопка виклику медперсонала COMMAX
    – підключення до JNS-101
    кнопка екстреного виклику Commax CC-200
  • CL-304CКоридорна лампа COMMAX
    коридорна лампа Commax CL-304C
  • ES-420Кнопка виклику медперсонала COMMAX
    – для душевої кабіни

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

CES 2014: концепція «розумного підключеного дому» Archos

концепція «розумного підключеного дому» Archos

Компанія Archos на майбутній виставці побутової електроніки та комп’ютерної техніки CES 2014 розповість про власне бачення того, яким може бути сучасний «підключений дім» (Connected Home).концепція «розумного підключеного дому» Archos

Концепція передбачає використання планшета в якості центрального керуючого пристрою. Це може бути спеціалізований міні-комп’ютер Smart Home Tablet з 7-дюймовим сенсорним дисплеєм, або планшет стороннього виробника з встановленим додатком Archos Smart Home App. Екосистема сумісна з платформами Android і iOS.

Для «розумного» будинку Archos запропонує різні гаджети з дистанційним управлінням. Серед них згадані компактна відеокамера, датчик руху, браслет для моніторингу фізичної активності та стану здоров’я, «розумний годинник», ціна якого за заявою виробника, стартуватиме з позначки $50 і навіть Smart Tracker, за допомогою якого ви завжди будете точно знати, де знаходяться ваші домашні тварини, та різні мітки. Обмін даними здійснюється за допомогою бездротового зв’язку Bluetooth з низьким енергоспоживанням (LE).

Система дозволить автоматизувати різні дії в залежності від поточної ситуації. Наприклад, можна задати включення освітлення і відеокамери при детектуванні руху в приміщенні.концепція «розумного підключеного дому» ArchosДля «підключеного дому» також буде запропонована погодна станція Weather Station. Вона дозволить збирати інформацію про вологість, температурі, атмосферному тиску, рівні шуму та утриманні вуглекислого газу як в приміщенні, так і за його межами.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Розумне місто від компанії Panasonic

Розумне місто від компанії Panasonic

В наш час не часто можна почути заяви про початок будівництва зовсім нового міста. Саме тому одна з ініціатив відомої компанії Panasonic стосовно створення сучасного населеного пункту під назвою Fujisawa Sustainable Smart Town – представляє собою подію світового масштабу. А особливо в тому ракурсі, що мова йде про так зване «розумне місто».

Останнім часом провідні архітектори світу починають мислити не масштабами якихось окремих районів чи будівель, а масштабами великих міст і навіть країн. В якості прикладу можна навести проекти запасного міста для Токіо, найбільшого китайського мегаполісу, кількість населення в якому вже перевищила 50 мільйонів чоловік.

Тепер ще одне місто майбутнього планують побудувати так би мовити з нуля в Японії. Воно буде створюватися на закритій території, яка належить компанії Panasonic. Це біля міста Фудзісава. Згадана компанія виступить в ролі головного інвестора цього проекту, а всього інвесторів буде вісім. Якщо місто Fujisawa Sustainable Smart Town буде збудоване, то його основна особливість буде полягати в тому, що воно стане першим в світі «розумним містом» побудованим з нуля.

Під словосполученням «розумне місто» варто розуміти відразу цілий ряд інноваційних систем, які будуть випробувані в Fujisawa Sustainable Smart Town. Кожен будинок в цьому місті буде оснащений сонячними панелями. Всього передбачено будівництво 1000 будинків.

Вуличне освітлення, вуличний рух, вулична безпека і багато інших сторін життя міста Fujisawa Sustainable Smart Town будуть контролюватися інтелектуальною системою управління, яка працює в автоматичному режимі.

За словами авторів проекту, в місті будуть як офісні центри і медичні установи, так і житлові будинки, школи, магазини, парки, і так далі.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

«Розумні» міста

«Розумні» міста не обо­в’язково будуть кращими. Замі­­сть перетворитися на зразки демократії, вони можуть стати електронними паноптикумами, де за кожним стежитиме недремне око. Їх можуть паралізувати хакери або віруси в лабіринтах програмного забезпечення.«Розумні» міста

Схоже, тепер навіть злодії мають спеціальну програмку для смартфона. Makkie Klauwe (на амстердамському жаргоні це означає «легка здобич») показує найкращі в місті місця, де можна щось поцупити. Наприклад, вулиці Рейстраат і Таунстраат, на яких неважко поживитися за рахунок велосипедів. Свої темні знання ця програма черпає із загальнодоступних даних про доходи громадян, а також про рівень злочинності та інші проблеми районів. Скажімо, успішним місцем для крадіїв може бути заможна частина міста з низькою статистикою криміналу та несправним вуличним освітленням.

На щастя для городян і гостей Амстердама, Makkie Klauwe не існує. Студент графічного дизайну Брам Фрітц вигадав її для конкурсу, який проводили в місті 2011 року (і виграв першу премію в категорії «безпека»). Хоча він не відкидає можливості створення такого ПЗ, його основ­­ною метою було ініціювати дискусію із приводу дедалі більших масивів легкодоступних даних, що можуть змінити життя в місті. «Я хотів щоб люди наочно побачили, що може загрожувати їхньому майну», – пояснив Фрітц.

Крім того, що на міста припадає більша частина світового багатства, інновацій та контактів між людьми, вони ще й продукують величезні обсяги даних. Їхня влада дедалі більше зацікавлена в тому, щоб поставити ці дані на службу людям. Чи не щотижня в котромусь мегаполісі світу мер презентує проект із серії «розумне місто» – часто на одній із численних конференцій, які рекламують цей концепт. У серпні про таку програму оголосив Китай: вона охопить дев’ять пілотних районів по всій країні. Ще раніше, цього ж таки року, президент Кенії Мваї Кібакі заклав перший камінь технологічного центру Konza Techno City біля Найробі.

Оцифровані міста

Науковці (як-от Ріккі Бурдет із Лондонської школи економіки) вважають, що об’єднані системи для збору, опрацювання даних та роботи з ними стануть «другою електрифікацією» найбільших міст світу. Силові кабелі, які оповили агломерації кінця ХІХ століття, змінили їхнє обличчя (не буває висотних будинків без ліфтів), транспортну систему, нічне життя, ба навіть каналізацію (великим містам треба чимало помп). Всюдисущі служби даних можуть мати такий самий широкий вплив: вони здатні зробити міста краще пристосованими до проживання, ефективнішими, стійкішими й, можливо, демократичнішими. В епо­­ху масової урбанізації (за оцінками ООН, кількість міських жителів до 2050-го сягне 6,3 млрд – таким було все населення нашої планети 10 років тому) це може означати дуже багато.

Але «розумні» міста не обо­в’язково будуть кращими. Замі­­сть перетворитися на зразки демократії, вони можуть стати електронними паноптикумами, де за кожним стежитиме недремне око. Їх можуть паралізувати хакери або віруси в лабіринтах програмного забезпечення. Не виключено, що вони залишать бідне населення «по той бік екрана». Або ж поставлять під загрозу ту чудесну здатність робити випадкові відкриття, завдяки якій міста і стали оазами творчості, а натомість сформують атмосферу отупіння. Так вважає соціолог Лондонської школи економіки Річард Сеннетт.

Ці несхожі між собою погляди на міста ХХІ століття нагадують протистояння «планувальники проти людей» у минулому столітті. Деякі планувальники, повторюючи вслід за архітектором Ле Корбюзьє, що «дім – це машина для проживання», вбачали в містах набори таких механізмів. Фактично фабрики для життя, для яких корисними є центральне планування, одноманітність і багато бетону. Ле Корбюзьє сам запропонував «план Вуазен», за яким цілий район у центрі Парижа мав бути забудований величезними хрестоподібними вежами, розставленими настільки акуратно й точно, що на їх тлі бульвари барона Гаусманна справляли б враження циганського табору.

Критики тоталітарного сма­­ку, втіленого в таких планах (якими користуються в усьому світі, хоч і не в настільки епічних масштабах, пристосовуючи міста під потреби автомобіля), протестують проти нав’язування всього «згори». «Міста здатні забезпечити кожного чимось лише тому що й лише тоді як вони створені для кожного», – писала американська авторка Джейн Джейкобс у своїй популярній книжці «Смерть і життя великих американських міст» (1961).

Використання даних у містах схожим чином зіштовхує дві протилежні тенденції руху: спадну й висхідну. Одна сторона наголошує на потребі загальноміського планування й контролю, друга обстоює ідею простого забезпечення доступу до даних, що дасть громадянам змо­­гу самим приймати рішення. «Промислові гіганти, які будують розумні міста, переважно звертають увагу на технології, а не на людей, ігноруючи творчий процес застосування розробок на благо звичайних громадян», – пише Ентоні Тавнсенд (Нью-Йоркський університет) у своїй майбутній книжці «Розумні міста: Великі дані, міські хакери й пошук нової Утопії». Але не конче цим двом сторонам стояти на протилежних позиціях.

Коли дивитися «згори донизу», то одним із головних плюсів збирання й використовування даних про міста може стати «вирівнювання міських піків», кажучи словами професора Девіда Ґенна з Лондонського імператорського коледжу. Доктор Ґенн очолює раду, яка має на меті запропонувати ідеї оптимізації життя в британській столиці. Якщо поєднання правильних даних, доречних заходів і обдуманого втручання допоможе врегулювати вранішні години пік або врівноважити вечірнє навантаження на електромережі, то якість життя в містах може покращитися без особливо великих затрат.

Сигнал тривоги в людному місті

Інженери мріють про цифрову «нервову систему», яка збиратиме дані з кожного куточка й закапелка: зі стічних труб, паркувальних майданчиків, шкільних термостатів, камер, які показуватимуть, у скількох вікнах горить світло, і т. ін. Потужні комп’ютери опрацьовуватимуть цю інформацію, оптимізуватимуть роботу служб та систем і попереджатимуть владу про потенційні проблеми. Таку ідею контролю гаряче підтримують технологічні компанії, які хочуть продавати компоненти й послуги. «Шанс на трильйон доларів» – одне з гасел практичного семінару «Розумне місто», що відбувся цього року в Сінгапурі.

Прибічники таких поглядів твердять, що правильні інструменти при належному застосуванні дадуть змогу підняти комплексне реагування на якіс­­но новий рівень. Сигнал пожежної тривоги не просто викличе відповідну бригаду, а й вирахує оптимальний маршрут, скерує решту транспорту в інших напрямках, щоб звільнити шлях, попередить школи з підвітряного боку про те, що слід зачинити вікна, й перевірить, чи не проводяться ремонтні роботи на найближчих магістральних водопроводах. Таким чином мож­­на дістати прогнози й підготуватися до цілої низки масштабних подій: чи то очікуваних, як спортивні змагання, чи то несподіваних, на кшталт повеней.

Дехто хоче будувати мережі даних, необхідні для виконання таких завдань, у нових містах із нуля. У вже наявних їм доведеться рухатися крок за кроком. У Стокгольмі й Сінгапурі створили складні системи платних автошляхів для контролю над транспортними потоками. Барселона – одне з небагатьох великих міст, де служба зв’язку із пресою має сильні позиції: планує встановити «розумні» ліхтарі вздовж головних вулиць, починаючи з Пасеж де Грасія. Вони зможуть виявляти різні об’єкти (на зразок вільних місць для паркування, черг перед входом до музею, переповнених контейнерів для сміття) й навіть підозрілі рухи людей. Хоча багато систем мали б дія­ти автоматично, рідко який проект «розумного» міста обходиться без такого собі «центру управління польотом» (ЦУП), нафаршированого електронікою і просякнутого відчуттям серйозності та духом майбутнього. Наприклад, у Ріо-де-Жанейро десятки операторів із 30 різних департаментів сидять перед обвішаною моніторами стіною, стежачи за картинками від майже 400 камер спостереження з усього міста, а також за зведеннями служби погоди й поліції. Ця система повинна допомогти Ріо впоратися з натовпами гостей чемпіонату світу з футболу наступного року та Олімпіади-2016.

Коли поглянути «знизу догори», то таким ЦУПом має бути смартфон. «Розумні» пристрої із GPS відкрили перспективу створення найрізноманітніших прикладних програм (скажімо, Foursquare, яка дає користувачам змогу повідомляти друзів про своє місцезнаходження). Вони вже завоювали собі місце в насиченому житті мегаполісів. І політичні активісти, і компанії, які хочуть заробити на продажі послуг, не дають спокою міським адміністраціям (і не тільки) вимогами зробити доступними більше даних для найрізноманітніших потреб, користуватися якими можна буде за допомогою смартфона.

Дечого їм уже вдалося досягти. У Нью-Йорку портал NYC OpenData пропонує громадськості понад тисячу наборів даних – від прохань змити графіті до результатів медико-санітар­­них перевірок. Сайт Сан-Фран­циско, ще одного піонера відкритого доступу до даних, представляє десятки прикладних програм, із якими можна знайти що завгодно, – від місць для паркування й дитячих майданчиків до списку осіб, що скоїли сексуальні злочини. І така винахідливість не обмежується лише багатими країнами. У Бангалорі (індійський аналог Кремнієвої долини – ред.) стартапова компанія Mapunity використовує дані вуличних камер спостереження, телефонних мереж і міських автобусних перевізників, щоб забезпечувати водіїв актуальною інформацією про стан транс­порту.

У деяких містах проводять «занурення в дані»: активісти й фахівці-аналітики детально вивчають матеріали з різних джерел, щоб виявити продуктивні способи їх поєднання. В інших проводять конкурси, як той, на якому виграла нагороду програма Makkie Klauwe. Але такий ентузіазм поки що рідко перетворюється на радикальні й успішні інновації. Крім сфери громадського транспорту не над­­то багато прикладних програм на базі відкритих даних перейшли з розряду цікавих новинок до категорії надійних споживчих послуг. У венчурних капіталістів вони наразі особливого захвату не викликають; багато розробників утратили інтерес до теми. Може, дані міської влади й відкриті, але часто вони неправильно відформатовані або не мають необхідних метаданих, як-от вказівки на місце розташування тощо. А за комерційні дані треба платити.

Утім, якщо підхід «знизу догори» має свої проблеми, то те саме можна сказати і про протилежний. Багатьом містам бракує ресурсів для здійснення амбітних мрій планувальників. Компанії на зразок Cisco, IBM та Siemens дуже хочуть продавати їм свої системи. «Жодна з них іще не продемонструвала запланованих показників прибутку», – каже фахівець у галузі «розумного» міста з великої консалтингової агенції. Новий відділ Siemens «Інфраструктура і міста» має найнижчий рівень прибутку з усіх великих підрозділів цієї компанії.

А ті міста, що володіють кош­­тами, часто не витрачають їх. Не маючи досвіду таких закупівель, вони часто обережно підходять до великих контрактів. І хоч би якою чудовою виявилась ініціатива, навіть якщо від неї буде користь багатьом департаментам, але оплачувати затрати повинен один, вона часто опиняється в довгій шухляді.

Багато важить і політична культура. У Барселоні люблять сильне, незалежне керівництво. Амстердам, якому сама топографія велить дотримуватися пласкої горизонтальної ієрархії, десятою дорогою обходить ідею створення окремого підрозділу й генерального плану: там проекти самі просочуються нагору. Існує багато способів стати «розумним» містом, достоту як колись було багато варіантів запровадити електрифікацію. У Чикаго в ХІХ столітті електрику проводили підприємці. У Берліні політичні та бізнесові кола домовилися створити централізовану електричну мережу. А в Лондоні панувала плутанина розрізнених управлінь та груп впливу: 1913 року там налічувалося 65 електричних компаній і 49 різних стандартів електропостачання.

Дані затримуються

Зрештою, в британській столиці навели лад, і перешкоди для впровадження «розумних» систем для міста згодом теж, очевидно, відпадуть. Однак залишиться важливість політичної культури. Навіть без вимог поліції один із об’єктів, за якими повинна стежити будь-яка система для покращення діяльності міської інфраструктури, – це громадяни. Бездротові мережі вже дають містам змогу спостерігати за людськими потоками й спілкуванням користувачів у режимі реального часу. У китайському Чунцині, в Дубаї і ще багато де вуличні відеокамери цілодобово стежать за кожним перехрестям. Будь-яку автівку, що в’їжджає в центр Лондона, реєструє спеціальна система для оплати проїзду.

Політики й науковці вже обмірковують способи зменшення загрози від цього. Завідувач кафедри дизайну і послуг у Королівському коледжі мистецтв Нік Леон вважає, що розробники сервісів для «розумного» міста повинні мати акредитацію, як, скажімо, архітектори. Колишній генеральний директор ІВМ, а нині директор Центру містознавства і прогресу (Нью-Йорк) Ірвінґ Владавскі-Берґер вважає, що правил і норм захисту приватної інформації містам можна повчитися в системи охорони здоров’я або в державної архівної служби. Соціолог Колумбійського університету Саскія Сассен стоїть на радикальніших позиціях. Вона хоче, щоб міста повністю відкрили доступ до своїх програм: «Усі наші комп’ютеризовані системи повинні стати прозорими. Місто зробиться тоді буквально загальним громадським доменом».

Такі політичні підходи впливатимуть на технологічні. Багато творців інформаційних систем для міст убачають сенс своєї роботи в тому, щоб створити платформу, щось на кшталт ком­п’ютерної операційної системи (як-от Windows) або спільного мережевого сервісу (як Face­book), для якої хтось інший писатиме прикладні програми й сервіси. Деякі операційні системи, наприклад, iOS, на якій працюють телефони та планшети Apple, обмежують поле дія­­льності дизайнерів програмного забезпечення. Конкурен­т­ка останньої – розроблена Google платформа Android – дає їм більше свободи. Деякі платформи пропонують майже все потрібне користувачеві, без жодних додатків; більшість того, що люди роблять у Facebook, не потребує жодних додаткових програм. Інші пропонують лише голий скелет, на який третя сторона має навішати всіляких «примочок».

Один із поважніших гуру ІТ Тім О’Рейлі говорить про майбутнє, в якому навіть державу найкраще розглядати саме як платформу. Якщо все йде до цього, то міста здатні опинитися в авангарді. Їхня влада може забезпечувати основні послуги: екологічну і транспортну інформацію, загальноміську систему оплати, подібну до нинішньої в транспорті, й мережеві екрани для захисту від хакерів та інших цифрових шкідників. Громадя­­ни та компанії зможуть користуватися цим, щоб створювати власні пропозиції. Але баланс між тим, що забезпечує місто і що вибирають громадяни та фірми, з якими вони співпрацюють, змінюватиметься залежно від місцевих реалій.

І це різноманіття повинне саме собою бути захистом від недосконалого устрою. Одна з чудових властивостей міст – це те, що вони можуть конкурувати одне з одним і конкурують. У більшості країн люди мають принаймні якийсь вибір міста як місця проживання й роботи. Якість пропонованої ним інформаційної платформи ставатиме дедалі вагомішим фактором такого вибору. Міста майбутнього, можливо, захочуть контролювати внутрішні потоки товарів, послуг і навіть жителів. Хоча відпливу й не зупинять.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Цей маленький пристрій може захистити будинок від міського шуму

Життя в мегаполісі має багато переваг: зручні системи метро, багато вишуканих ресторанів і безліч розважальних центрів. Але все це супроводжується постійним шумом, який є свого роду неминучим побічним ефектом, і в цих умовах живуть мільйони людей.

1

Цей шум може проникати в будинки і квартири через вікна , якщо встановити спеціальні звуконепроникні вікна , але це може бути по кишені не кожному. Тим не менш, можна використовувати і більш бюджетний варіант , на зразок цього прототипу пристрою шумозаглушення. Використовуючи технологію , подібну до тієї , що використовує система шумозаглушення в навушниках , яка дозволяє слухати музику , не відволікаючись на навколишні звуки.

Це спеціальний пристрій, який встановлюється на вікно , використовує високочастотний лазерний мікрофон , щоб блокувати докучливі звуки , а потім посилає власні звуки на 180 градусів , що компенсує звуки міського шуму , перш ніж він навіть досягне вашого вікна. Його присоска має вбудовану « енергетичну антену » , призначену для збору електромагнітної активності ( наприклад , від Wi -Fi сигналів ) , щоб використовувати її для живлення , поряд з власною внутрішньою батареєю .

В даний час , пристрій Sono все ще перебуває в стадії прототипу і не готовий до масового виробництва , хоча і отримало приз в одному з конкурсів цього року – «James Dyson Awards».

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Як правильно обжати мережевий кабель

Як правильно обжати мережевий кабель

Як правильно обжати мережевий кабель

Обжимка мережевого кабелю. Для підключення комп’ютерів до інтернету і налаштування локальної мережі зазвичай використовується мережевий кабель вита пара. Щоб цей кабель підключити до мережевих роз’ємів, його потрібно обжати. Про те, як правильно обжати виту пару, піде мова далі.

Як правильно обжати мережевий кабель

Незважаючи на доступність нових способів підключення до інтернету, дуже популярною залишається технологія Ethernet, в якій для підключення до мережі використовується мережевий кабель вита пара. Виту пару використовують як безпосередньо для з’єднання двох комп’ютерів між собою, так і для підключення комп’ютера до свічу, хабу або роутера.

Стандартна вита пара представляє собою кабель з 8 з’єднаних попарно проводів, поміщених в пластикову оболонку. До мережевих роз’ємів (LAN і WLAN порти) вита пара під’єднується за допомогою конекторів 8P8C, званих зазвичай RJ-45, що є помилковим : ці коннектори дуже схожі між собою, але не є сумісними.

У коннектор дроти витої пари вставляються в певній послідовності і від того, якою має бути ця послідовність, залежить спосіб обтискання. Так, щоб правильно обжати виту пару для підключення комп’ютера до свічу, хабу або роутера, необхідно створити так званий прямий лінк (прямий кабель, пряме підключення), а щоб підключити два комп’ютера один до одного, потрібно зробити крос-лінк ( кросовер, перехресне підключення).

Обжати виту пару за прямим лінком – це означає використовувати для конекторів на обох кінцях кабелю однакову послідовність розташування проводів. У свою чергу для крос-лінка на різних кінцях кабелю потрібно використовувати при обтисканні різні схеми розташування проводів.

Щоб правильно обжати виту пару, потрібно використовувати спеціальний інструмент – обтискні кліщі або, як ще кажуть, крімпер (обжимка). Цей інструмент дозволяє обрізати провідники, зачищати зовнішню ізоляцію провідників, видаляти зовнішню ізоляцію кабелю. Крімпер має спеціальне гніздо, в якому і виконується безпосередньо обжимка витої пари.

Обжимка витої пари починається з того, що необхідно обрізати кінець кабелю, потім приблизно на 3 см зачистити кабель від зовнішньої ізоляції. Отримавши доступ безпосередньо до провідників, потрібно розвести їх, потім розплести і вирівняти. Провідники після цього розташовуються відповідно до обраної схеми підключення.

Схема обжимки мережевого кабелю

Як правильно обжати мережевий кабель

Як правильно обжати мережевий кабель

Перша схема підключення передбачає розташування провідників у коннекторі в такій послідовності: біло-помаранчевий – помаранчевий – біло-зелений – синій – біло-синій – зелений – біло-коричневий – коричневий. Згідно з другою схемою, провідники повинні розташовуватися в коннекторі так : біло-зелений – зелений – біло-помаранчевий – синій – біло-синій – помаранчевий – біло-коричневий – коричневий.

При обтисканні за прямим лінком для обох кінців кабелю використовується перша схема підключення, а при обтисканні кросовером перша схема використовується для одного кінця кабелю, а друга – для іншого.

Коли провідники розташовані в потрібній послідовності і вирівняні, їх слід вставити в коннектор. При цьому зрізи провідників повинні діставати до кінця поглиблень, призначених для них. Після цього можна помістити коннектор в гніздо крімпера до упору. Стиснувши ручки кліщів до характерного клацання фіксатора вилки, обжати кабель. Готово!

Обжать виту пару за допомогою обжимки просто і зручно. Але що робити, якщо крімпера під рукою немає? Тоді можна обжати виту пару викруткою(тонкою). Як і у випадку з кримпером, кабель зачищається, провідники розташовуються в коннекторі в потрібній послідовності. Потім слід трохи піджати коннектор пассатижами для так званої чорнової обжимки. Далі за допомогою викрутки потрібно сильно, але при цьому акуратно «втопити» кожен провідник у свою улоговинку.

Щоб перевірити, чи правильно обжатий кабель «вита пара», можна скористатися спеціальним тестером. За відсутності тестера теж можна перевірити правильність обтискача, підключивши кабель до двох комп’ютерів або до комп’ютера і роутера : якщо немає мережі або мережа працює погано, скоріше всього кабель обжатий невірно.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Технологія e-ink

Технологія e-ink

Технологія e-ink

Технологія e-ink (електронне чорнило, електронний папір) викликала справжній бум на ринку електронних книг, тому що дозволила створювати дисплеї, що не стомлюють очі при читанні. У чому основні особливості цієї технології?

Особливості технології e-ink

На даний момент найпопулярнішими є рідкокристалічні дисплеї, вони використовуються в більшості сучасних пристроїв відображення інформації. Однак вони мають ряд недоліків: досить низька яскравість і контрастність зображення, малий кут огляду, неможливість тривалого зберігання інформації, що відображається.

Работа E-Ink дисплея

Технологія e-ink була покликана виправити ці недоліки РК-дисплеїв. Ця технологія заснована на явищі електрофорезу і являє собою імітацію звичайної друку на папері. Зображення на електронному папері формується аналогічно карандашному письму: твердими пігментними частинками на мікроструктурному матеріалі, який дисперсно розсіює світло подібно волокнам паперу.

Переваги e-ink

Дисплеї на основі електронного паперу мають більшу яскравістю, контрастність і кут огляду, ніж рідкокристалічні. Вони можуть протягом досить тривалого часу зберігати зображення тексту та графіки без споживання електричної енергії: енергія витрачається тільки на зміну зображення (наприклад, при гортанні сторінок в електронній книзі). Тому пристрої з e-ink дисплеями володіють великим часом автономної роботи в порівнянні з пристроями з РК-дисплеями.

Недоліки технології e-ink

Проте має технологія e-ink і недоліки. Екрани на основі електронного паперу схильні до механічних пошкоджень, тому з оснащеними e-ink дисплеями пристроями потрібно поводитися дуже обережно. А коштує такий дисплей недешево: більшу частину вартості електронної книги становить саме вартість дисплея.

Також у таких дисплеїв дуже великий час оновлення в порівнянні з РК дисплеями. Це не дозволяє використовувати в інтерфейсі e-ink пристроїв складні інтерактивні елементи (скролінг, анімовані меню і т. п.).

В електронних книгах це найчастіше виражається в проблемах з відображенням збільшеного фрагмента великого тексту або зображення на невеликому екрані. Також іноді після перемикання сторінки на дисплеї може залишитися тінь попередньої сторінки.

Використання технології e-ink

Технологія e-ink зараз застосовується не тільки в електронних книгах, але і в електронних газетах, дисплеях телефонів, смарт-карт, наручних годинників і USB-флешок, оснащених статусними дисплеями. Проводяться також випробування оголошень і плакатів з електронного паперу.

Гнучкий e-ink

Були висловлені пропозиції використовувати цю технологію при виробництві одягу, цифрових фоторамок і клавіатур. Клавіатури з динамічно змінюваними клавішами будуть корисні для рідкісних мов або при роботі з додатками, в яких часто використовуються неалфавітні символи.

Отже, і дисплеї на електронному папері, і рідкокристалічні дисплеї мають свої переваги і недоліки. Тому багато виробників активно розробляють альтернативні технології, що поєднують в собі переваги обох типів екранів-велику яскравість, контрастність і кут огляду, високу частоту зміни зображення, повнокольоровість, низьке енергоспоживання.

Поділитися в соц. мережах

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki