«Розумні» міста не обов’язково будуть кращими. Замість перетворитися на зразки демократії, вони можуть стати електронними паноптикумами, де за кожним стежитиме недремне око. Їх можуть паралізувати хакери або віруси в лабіринтах програмного забезпечення.
Схоже, тепер навіть злодії мають спеціальну програмку для смартфона. Makkie Klauwe (на амстердамському жаргоні це означає «легка здобич») показує найкращі в місті місця, де можна щось поцупити. Наприклад, вулиці Рейстраат і Таунстраат, на яких неважко поживитися за рахунок велосипедів. Свої темні знання ця програма черпає із загальнодоступних даних про доходи громадян, а також про рівень злочинності та інші проблеми районів. Скажімо, успішним місцем для крадіїв може бути заможна частина міста з низькою статистикою криміналу та несправним вуличним освітленням.
На щастя для городян і гостей Амстердама, Makkie Klauwe не існує. Студент графічного дизайну Брам Фрітц вигадав її для конкурсу, який проводили в місті 2011 року (і виграв першу премію в категорії «безпека»). Хоча він не відкидає можливості створення такого ПЗ, його основною метою було ініціювати дискусію із приводу дедалі більших масивів легкодоступних даних, що можуть змінити життя в місті. «Я хотів щоб люди наочно побачили, що може загрожувати їхньому майну», – пояснив Фрітц.
Крім того, що на міста припадає більша частина світового багатства, інновацій та контактів між людьми, вони ще й продукують величезні обсяги даних. Їхня влада дедалі більше зацікавлена в тому, щоб поставити ці дані на службу людям. Чи не щотижня в котромусь мегаполісі світу мер презентує проект із серії «розумне місто» – часто на одній із численних конференцій, які рекламують цей концепт. У серпні про таку програму оголосив Китай: вона охопить дев’ять пілотних районів по всій країні. Ще раніше, цього ж таки року, президент Кенії Мваї Кібакі заклав перший камінь технологічного центру Konza Techno City біля Найробі.
Оцифровані міста
Науковці (як-от Ріккі Бурдет із Лондонської школи економіки) вважають, що об’єднані системи для збору, опрацювання даних та роботи з ними стануть «другою електрифікацією» найбільших міст світу. Силові кабелі, які оповили агломерації кінця ХІХ століття, змінили їхнє обличчя (не буває висотних будинків без ліфтів), транспортну систему, нічне життя, ба навіть каналізацію (великим містам треба чимало помп). Всюдисущі служби даних можуть мати такий самий широкий вплив: вони здатні зробити міста краще пристосованими до проживання, ефективнішими, стійкішими й, можливо, демократичнішими. В епоху масової урбанізації (за оцінками ООН, кількість міських жителів до 2050-го сягне 6,3 млрд – таким було все населення нашої планети 10 років тому) це може означати дуже багато.
Але «розумні» міста не обов’язково будуть кращими. Замість перетворитися на зразки демократії, вони можуть стати електронними паноптикумами, де за кожним стежитиме недремне око. Їх можуть паралізувати хакери або віруси в лабіринтах програмного забезпечення. Не виключено, що вони залишать бідне населення «по той бік екрана». Або ж поставлять під загрозу ту чудесну здатність робити випадкові відкриття, завдяки якій міста і стали оазами творчості, а натомість сформують атмосферу отупіння. Так вважає соціолог Лондонської школи економіки Річард Сеннетт.
Ці несхожі між собою погляди на міста ХХІ століття нагадують протистояння «планувальники проти людей» у минулому столітті. Деякі планувальники, повторюючи вслід за архітектором Ле Корбюзьє, що «дім – це машина для проживання», вбачали в містах набори таких механізмів. Фактично фабрики для життя, для яких корисними є центральне планування, одноманітність і багато бетону. Ле Корбюзьє сам запропонував «план Вуазен», за яким цілий район у центрі Парижа мав бути забудований величезними хрестоподібними вежами, розставленими настільки акуратно й точно, що на їх тлі бульвари барона Гаусманна справляли б враження циганського табору.
Критики тоталітарного смаку, втіленого в таких планах (якими користуються в усьому світі, хоч і не в настільки епічних масштабах, пристосовуючи міста під потреби автомобіля), протестують проти нав’язування всього «згори». «Міста здатні забезпечити кожного чимось лише тому що й лише тоді як вони створені для кожного», – писала американська авторка Джейн Джейкобс у своїй популярній книжці «Смерть і життя великих американських міст» (1961).
Використання даних у містах схожим чином зіштовхує дві протилежні тенденції руху: спадну й висхідну. Одна сторона наголошує на потребі загальноміського планування й контролю, друга обстоює ідею простого забезпечення доступу до даних, що дасть громадянам змогу самим приймати рішення. «Промислові гіганти, які будують розумні міста, переважно звертають увагу на технології, а не на людей, ігноруючи творчий процес застосування розробок на благо звичайних громадян», – пише Ентоні Тавнсенд (Нью-Йоркський університет) у своїй майбутній книжці «Розумні міста: Великі дані, міські хакери й пошук нової Утопії». Але не конче цим двом сторонам стояти на протилежних позиціях.
Коли дивитися «згори донизу», то одним із головних плюсів збирання й використовування даних про міста може стати «вирівнювання міських піків», кажучи словами професора Девіда Ґенна з Лондонського імператорського коледжу. Доктор Ґенн очолює раду, яка має на меті запропонувати ідеї оптимізації життя в британській столиці. Якщо поєднання правильних даних, доречних заходів і обдуманого втручання допоможе врегулювати вранішні години пік або врівноважити вечірнє навантаження на електромережі, то якість життя в містах може покращитися без особливо великих затрат.
Сигнал тривоги в людному місті
Інженери мріють про цифрову «нервову систему», яка збиратиме дані з кожного куточка й закапелка: зі стічних труб, паркувальних майданчиків, шкільних термостатів, камер, які показуватимуть, у скількох вікнах горить світло, і т. ін. Потужні комп’ютери опрацьовуватимуть цю інформацію, оптимізуватимуть роботу служб та систем і попереджатимуть владу про потенційні проблеми. Таку ідею контролю гаряче підтримують технологічні компанії, які хочуть продавати компоненти й послуги. «Шанс на трильйон доларів» – одне з гасел практичного семінару «Розумне місто», що відбувся цього року в Сінгапурі.
Прибічники таких поглядів твердять, що правильні інструменти при належному застосуванні дадуть змогу підняти комплексне реагування на якісно новий рівень. Сигнал пожежної тривоги не просто викличе відповідну бригаду, а й вирахує оптимальний маршрут, скерує решту транспорту в інших напрямках, щоб звільнити шлях, попередить школи з підвітряного боку про те, що слід зачинити вікна, й перевірить, чи не проводяться ремонтні роботи на найближчих магістральних водопроводах. Таким чином можна дістати прогнози й підготуватися до цілої низки масштабних подій: чи то очікуваних, як спортивні змагання, чи то несподіваних, на кшталт повеней.
Дехто хоче будувати мережі даних, необхідні для виконання таких завдань, у нових містах із нуля. У вже наявних їм доведеться рухатися крок за кроком. У Стокгольмі й Сінгапурі створили складні системи платних автошляхів для контролю над транспортними потоками. Барселона – одне з небагатьох великих міст, де служба зв’язку із пресою має сильні позиції: планує встановити «розумні» ліхтарі вздовж головних вулиць, починаючи з Пасеж де Грасія. Вони зможуть виявляти різні об’єкти (на зразок вільних місць для паркування, черг перед входом до музею, переповнених контейнерів для сміття) й навіть підозрілі рухи людей. Хоча багато систем мали б діяти автоматично, рідко який проект «розумного» міста обходиться без такого собі «центру управління польотом» (ЦУП), нафаршированого електронікою і просякнутого відчуттям серйозності та духом майбутнього. Наприклад, у Ріо-де-Жанейро десятки операторів із 30 різних департаментів сидять перед обвішаною моніторами стіною, стежачи за картинками від майже 400 камер спостереження з усього міста, а також за зведеннями служби погоди й поліції. Ця система повинна допомогти Ріо впоратися з натовпами гостей чемпіонату світу з футболу наступного року та Олімпіади-2016.
Коли поглянути «знизу догори», то таким ЦУПом має бути смартфон. «Розумні» пристрої із GPS відкрили перспективу створення найрізноманітніших прикладних програм (скажімо, Foursquare, яка дає користувачам змогу повідомляти друзів про своє місцезнаходження). Вони вже завоювали собі місце в насиченому житті мегаполісів. І політичні активісти, і компанії, які хочуть заробити на продажі послуг, не дають спокою міським адміністраціям (і не тільки) вимогами зробити доступними більше даних для найрізноманітніших потреб, користуватися якими можна буде за допомогою смартфона.
Дечого їм уже вдалося досягти. У Нью-Йорку портал NYC OpenData пропонує громадськості понад тисячу наборів даних – від прохань змити графіті до результатів медико-санітарних перевірок. Сайт Сан-Франциско, ще одного піонера відкритого доступу до даних, представляє десятки прикладних програм, із якими можна знайти що завгодно, – від місць для паркування й дитячих майданчиків до списку осіб, що скоїли сексуальні злочини. І така винахідливість не обмежується лише багатими країнами. У Бангалорі (індійський аналог Кремнієвої долини – ред.) стартапова компанія Mapunity використовує дані вуличних камер спостереження, телефонних мереж і міських автобусних перевізників, щоб забезпечувати водіїв актуальною інформацією про стан транспорту.
У деяких містах проводять «занурення в дані»: активісти й фахівці-аналітики детально вивчають матеріали з різних джерел, щоб виявити продуктивні способи їх поєднання. В інших проводять конкурси, як той, на якому виграла нагороду програма Makkie Klauwe. Але такий ентузіазм поки що рідко перетворюється на радикальні й успішні інновації. Крім сфери громадського транспорту не надто багато прикладних програм на базі відкритих даних перейшли з розряду цікавих новинок до категорії надійних споживчих послуг. У венчурних капіталістів вони наразі особливого захвату не викликають; багато розробників утратили інтерес до теми. Може, дані міської влади й відкриті, але часто вони неправильно відформатовані або не мають необхідних метаданих, як-от вказівки на місце розташування тощо. А за комерційні дані треба платити.
Утім, якщо підхід «знизу догори» має свої проблеми, то те саме можна сказати і про протилежний. Багатьом містам бракує ресурсів для здійснення амбітних мрій планувальників. Компанії на зразок Cisco, IBM та Siemens дуже хочуть продавати їм свої системи. «Жодна з них іще не продемонструвала запланованих показників прибутку», – каже фахівець у галузі «розумного» міста з великої консалтингової агенції. Новий відділ Siemens «Інфраструктура і міста» має найнижчий рівень прибутку з усіх великих підрозділів цієї компанії.
А ті міста, що володіють коштами, часто не витрачають їх. Не маючи досвіду таких закупівель, вони часто обережно підходять до великих контрактів. І хоч би якою чудовою виявилась ініціатива, навіть якщо від неї буде користь багатьом департаментам, але оплачувати затрати повинен один, вона часто опиняється в довгій шухляді.
Багато важить і політична культура. У Барселоні люблять сильне, незалежне керівництво. Амстердам, якому сама топографія велить дотримуватися пласкої горизонтальної ієрархії, десятою дорогою обходить ідею створення окремого підрозділу й генерального плану: там проекти самі просочуються нагору. Існує багато способів стати «розумним» містом, достоту як колись було багато варіантів запровадити електрифікацію. У Чикаго в ХІХ столітті електрику проводили підприємці. У Берліні політичні та бізнесові кола домовилися створити централізовану електричну мережу. А в Лондоні панувала плутанина розрізнених управлінь та груп впливу: 1913 року там налічувалося 65 електричних компаній і 49 різних стандартів електропостачання.
Дані затримуються
Зрештою, в британській столиці навели лад, і перешкоди для впровадження «розумних» систем для міста згодом теж, очевидно, відпадуть. Однак залишиться важливість політичної культури. Навіть без вимог поліції один із об’єктів, за якими повинна стежити будь-яка система для покращення діяльності міської інфраструктури, – це громадяни. Бездротові мережі вже дають містам змогу спостерігати за людськими потоками й спілкуванням користувачів у режимі реального часу. У китайському Чунцині, в Дубаї і ще багато де вуличні відеокамери цілодобово стежать за кожним перехрестям. Будь-яку автівку, що в’їжджає в центр Лондона, реєструє спеціальна система для оплати проїзду.
Політики й науковці вже обмірковують способи зменшення загрози від цього. Завідувач кафедри дизайну і послуг у Королівському коледжі мистецтв Нік Леон вважає, що розробники сервісів для «розумного» міста повинні мати акредитацію, як, скажімо, архітектори. Колишній генеральний директор ІВМ, а нині директор Центру містознавства і прогресу (Нью-Йорк) Ірвінґ Владавскі-Берґер вважає, що правил і норм захисту приватної інформації містам можна повчитися в системи охорони здоров’я або в державної архівної служби. Соціолог Колумбійського університету Саскія Сассен стоїть на радикальніших позиціях. Вона хоче, щоб міста повністю відкрили доступ до своїх програм: «Усі наші комп’ютеризовані системи повинні стати прозорими. Місто зробиться тоді буквально загальним громадським доменом».
Такі політичні підходи впливатимуть на технологічні. Багато творців інформаційних систем для міст убачають сенс своєї роботи в тому, щоб створити платформу, щось на кшталт комп’ютерної операційної системи (як-от Windows) або спільного мережевого сервісу (як Facebook), для якої хтось інший писатиме прикладні програми й сервіси. Деякі операційні системи, наприклад, iOS, на якій працюють телефони та планшети Apple, обмежують поле діяльності дизайнерів програмного забезпечення. Конкурентка останньої – розроблена Google платформа Android – дає їм більше свободи. Деякі платформи пропонують майже все потрібне користувачеві, без жодних додатків; більшість того, що люди роблять у Facebook, не потребує жодних додаткових програм. Інші пропонують лише голий скелет, на який третя сторона має навішати всіляких «примочок».
Один із поважніших гуру ІТ Тім О’Рейлі говорить про майбутнє, в якому навіть державу найкраще розглядати саме як платформу. Якщо все йде до цього, то міста здатні опинитися в авангарді. Їхня влада може забезпечувати основні послуги: екологічну і транспортну інформацію, загальноміську систему оплати, подібну до нинішньої в транспорті, й мережеві екрани для захисту від хакерів та інших цифрових шкідників. Громадяни та компанії зможуть користуватися цим, щоб створювати власні пропозиції. Але баланс між тим, що забезпечує місто і що вибирають громадяни та фірми, з якими вони співпрацюють, змінюватиметься залежно від місцевих реалій.
І це різноманіття повинне саме собою бути захистом від недосконалого устрою. Одна з чудових властивостей міст – це те, що вони можуть конкурувати одне з одним і конкурують. У більшості країн люди мають принаймні якийсь вибір міста як місця проживання й роботи. Якість пропонованої ним інформаційної платформи ставатиме дедалі вагомішим фактором такого вибору. Міста майбутнього, можливо, захочуть контролювати внутрішні потоки товарів, послуг і навіть жителів. Хоча відпливу й не зупинять.
Для «підключеного дому» також буде запропонована погодна станція Weather Station. Вона дозволить збирати інформацію про вологість, температурі, атмосферному тиску, рівні шуму та утриманні вуглекислого газу як в приміщенні, так і за його межами.
